Малгожатка і ба'
Малгожатка варить морс, пече пиріг.
Миє посуд в серванті... Неділя.
Дзвонить баба і каже:
– Гріх.
Бо ж при святі. І хто б то так
Мив у серванті, ніби іншого дня нема?
– О нє, – каже баба. – З наших ніхто б так не зміг.
«Наші» у баби – то трохи ріднІ, померлі тітки, діди, чиїсь там далекі брати.
П'яте коліно і сьоме ребро.
А ще святі, що при святі не робили нічого. Й ніколи.
– О ні!
Малгожатка закочує очі і «свят-свят»:
– Та хіба ж то гріх? Ну, ба'?!
*
Малгожатка носить рожеве і дивне ім'я.
То її ще ба' до народження так нарекла.
В неї світле волосся і чорний кіт.
Дві кімнати і стіл при вікні.
А на ньому блокноти й чужі книжки.
Ручки, зошити. Тінь на стіні.
Ноутбук, ютуб, кіно онлайн.
Крем для рук, охололий чай.
Два сервізи в серванті та мельхіор.
Фотографії в рамочках.
На душі мінор, бо в кіно хтось когось забув.
Загубив, зруйнував. Так-от...
Малгожатка протирає насухо сервіз.
Його дідо колись із Варшави привіз.
Срібна гілочка, в колір волоссю квітки.
Дві надщерблені супниці.
Таке добро їй у спадок давно перейшло.
*
А у баби тафта, диван і теж сервант.
Невдоволений дід та надвечір серіал.
Штучні квіти, халат «в квітки».
На столі – тискомір, таблетки та склянка води.
Телефон, той, що з перших. Не смартфон.
І три номери в ньому.
Каже баба:
– В неділю обдзвон.
Дочка, зять, онучка – і все.
Інші дзвонять самі. Серед тижня й в четвер.
*
Ба' буркоче:
– До церкви піди. Бо неділя для того. І не гріши!
*
Через місяць мовчить телефон.
Дід сидить на дивані і теж мовчить.
Малгожатка миє бабин єдиний сервіз.
Не витримує дід:
– Та хто б так міг? Ніби іншого дня нема.
От би бачила ба'. От би знала вона...
І онука кладе шматинку на стіл.
Оглядає сумно дідів дім:
На тафті халат «у квітки».
На столі – фотографія: баба в фаті.
Вона схлипує тихо:
– Діду, бувай.
На зупинці сідає у свій трамвай.
І виходить у центрі. До церкви йде.
Бо неділя для Бога і його людей.
Тих, що вже біля Нього, і тих, хто з Ним...
Не грішив на землі, а просто жив.
.
Тетяна Новацька-Тітаренко
